Як козаки кінець географії шукали: електричками по “Транссибу”

 

Хтось фінішує, а хтось в той самий час знову розпочинає подорож: коли більшість групи вилетіла з аеропорту Новосибірська через Туреччину до України, троє бродяг теж стартувало з того ж таки аеропорту – тільки в прямо протилежному напрямі. Куди стартувало? Якщо коротко і двома словами – в Монголію! Але дорога є річ непередбачувана, особливо в нашому виконанні – тому не будем забігати наперед і відзначимо виключно факт старту. 

Проведемо проміжну матеріально-нематеріальну ревізію – маємо три тижні часу, трьох бродяг з трьома рюкзаками, які прагнуть потрапити в країну, до якої залишилось приблизно три тисячі кілометрів (для кращого усвідомлення відстані нагадаю, що Україна витягнута з заходу на схід в найширшій своїй частині на 1316 км ). При цьому наміри кажуть, що непогано було б заскочити дня на три на Байкал. Таке ось поле діяльності.

Перша наша дія в якості самостійної групи була цілком передбачуваною – відклавши думки про недалеке майбутнє до ще менш недалекого майбутнього, завалились дрихнути на лавочках у залі очікування аеропорту. До цього часу ми вже відчутно зносились, обросли бородами та іншими наслідками тривалих мандрів, тому було певне побоювання, що нас сприймуть за терористів, бомжиків чи ще кого і випруть куди подалі. Але, мабуть, великі рюкзаки виправдовували нашу візуальну нетиповість – питань у охорони не виникало (як і весь наступний час у подорожі).  

План дій, якщо коротко, полягав у тому, щоб якомога швидше рухатись на схід, діючи по ситуації і витрачаючи при цьому мінімум грошей. В контексті останнього, ціни на залізничні переїзди нас зовсім розчарували – суми від 3 тис. р. (це приблизно 100 у.о.) для економних бекпекерів видались надмірною розкішшю. На трасу ж поки ще не тягнуло (особливо з огляду на абсолютну неавтостопність наших рюкзаків) – хоча без автостопу найближчими днями точно не обійдемось. Отже, вибрали третій варіант і довірились електричкам –  протестуємо, наскільки швидко покотиться сибірськими просторами їхня “хвиля”! Заодно і на відому транссибірську магістраль одним оком глянемо.

Новосибірськ – третє за кількістю населення місто Росії і зал. вокзал тут відповідний – приміський „портал” не відразу знайшли. Як і у більшості міст Росії – усюди охорона з серйозним виглядом облич, металодетектори, інструкції на випадок терористичної загрози і т. д. А про те, що ми в Сибіру, нагадував хижий птах (здається – кібчик чи шуліка), що парив над привокзальною площею. І це у центрі півторамільйонного міста! 

Залізничний вокзал Новосибірська

На приміському вокзалі виявилось, що можна обійтись без черг біля кас та розмов з бабусями у вікнах – на вході до касового залу стояли спеціально навчені автомати з продажу приміських квитків, навколо яких крутилась і розповідала інструкції з використання спеціально навчена жіночка. На наші репліки про бажання їхати електричками на Байкал, дещо здивовано відповіла, що трохи довго будемо добиратись, але квитки до станції „Тайга” з пересадкою на станції „Болотна” підібрала. Це в сторону Байкала? Сподіваємось що так, а щоб сподівання наші були більш обґрунтованими, подались до привокзальних магазинчиків шукати Атлас автомобільних доріг Росії чи ще щось таке. Після невеликого протистояння між потребою мати під руками карту регіону і небажанням за це переплачувати, тримаємо в руках невеликий „Общий Атлас Росии”, у якому дві тисячі кілометрів між Новосибірськом та Байкалом чудово розташовуються на двох невеликих сторіночках. Що нам ще потрібно? Ну а більшість зекономлених на некупівлі залізничних квитків грошей витратили неподалік, поповнивши групові запаси хавчика (попотуно вдосталь насміявшись над місцевими брендами - специфічні у них там маркетологи).  

Шедеври сибірських маркетологів

До речі, станція „Тайга” по нашій маленькій карті знаходиться зовсім неподалік міста Маріїнськ (півтори сотні кілометрів - хіба то відстань для Сибіру), де кілька великих автомобільних потоків зливається в один, що несеться... якраз куди нам треба. Отже – нам туди дорога, а на місці уже розберемось, куди і як далі. В путь! 

Хвиля стартувала як по маслу – переїзд до станції „Болотна” для нас перетворився у кілька годин спокійного „залипання” у вагоні. Перших півгодинки виїжджали з Новосибірська (на жаль, цього разу Новосибірське море за вікном не з’явилось), а далі почали занурюватись в глибини російських просторів. За вікном пропливали осяяні сонцем лісостепові краєвиди, що час від часу змінювались невеликими „дерьовнями”. 

Транссибі́рська залізнична магістраль (Трансси́б), Великий Сибірський Шлях (історична назва) — залізниця через Євразійський континент, що сполучає Європейську частину Росії і Москву з Сибіром та Далеким Сходом. Довжина 9 288,2 км, це найдовша залізниця в світі. Власне Транссибом може називатися лише східна частина магістралі, від Челябінська до Владивостока. Її довжина — близько 7 тис. км, побудована у 1891 — 1916 роках.

„Вікі”

Так, що правди таїти, цією залізницею теж завжди мені хотілось проїхатись. Як не як – найдовша в світі залізниця, збудована за якийсь десяток років – що до сих пір є предметом гордості росіян (хоча будували ніби як всією багатонаціональною імперією). Ідейним натхненником будівництва був один з найбільш шанованих мною персонажів російської історії – міністр транспорту (згодом – міністр фінансів) Сергій Вітте, з яким пов’язаний економічний ривок Російської Імперії початку ХХ ст. А ще він двоюрідний брат засновниці теософського вчення – Олени Блаватської, отак то (це я в контексті наших ще недавніх споглядань Алтаю пригадав). І от тепер я маю змогу слухати стукіт коліс по рельсах Транссибу і споглядати крізь вікно електрички сибірські простори. Кльово :-)

З магістраллю багато різних досягнень і рекордів пов’язано. Наприклад, аж до нещодавніх „покращень” залізничного транспорту 2011р., найдовшим у світі вагоном безпересадкового сполучення був Київ — Владивосток, який долав відстань 10259 км. за 187 годин (7 діб 19 годин 50 хвилин). Тепер пальма першості у якогось із російських вагонів. Деякі досягнення так і залишились загадкою – зокрема, якось не зафіксували, коли від Москви до Владивостоку пройшов перший потяг…

Загалом же, про Транссибірську магістраль за останнє століття написано й продовжується писати зараз безліч різного матеріалу – від поетичного до пропагандистського. З того, що траплялось на очі, найбільше запам’ятались рядки російського поета Олександра Твардовського: 

Сто раз тебе спасибо

Судьба, что изо всех дорог

Мне подсказала верный выбор

Дороги этой на Восток.

И Транссибирской магистралью,

Кратчайшим, может быть, путем

Связала с нашей далью

Мой трудный день

И легкий дом.

Але частіше, особливо під вечір, в голові крутились „Гади” зі своїм неповторним „їде столипін колеса стучат ніч надворі всі бродяги вже сплят” – решта тексту не актуально, але цей рядок – „саме воно”. Ну і куди ж без улюбленої “Терції” з їхнім „Я поїздам повірю скоро, нехай везуть, куди бажають”?

Незалежно від бажань, вибору у поїздів, з урахуванням „цілеспрямованості” цієї магістралі, було не багато і несли вони нас у східному напрямі, до станції з мало приємного обіцяючою назвою „Болотна”. Але безлічі боліт ми там не побачили – можливо тому, що назва походить від фамілії місцевих поміщиків Болотнікових, а можливо тому, що далі привокзальних магазинчиків не відходили.

Станція "Болотна"

До того часу, як подали потрібну електричку, ми втрьох уже залишились в гордій самотності на станції і охорона обережно розпитувала „хто такі і куди” – пояснення про „Тайгу” іх задовольнило, хоча і трохи здивувало. Нас же така ситуація наштовхувала на думку, що станція „Тайга” знаходиться десь у зовсім глухій тайзі. А у голові уже повним ходом звучить „Сказочная тайга” від „Агата Крісті”:

Он рассказал, как плачет тайга,

Без мужика она одинока.

Нету на почте у них ямщика,

Значит нам туда дорога,

Значит нам туда дорога.!!!!

Приїхали. Станція „Тайга”. Вже приготувались ночувати в тій назві - але „хвиля „електричок і не думала зупинятись. Вийшовши в „Тайзі”, яка сама по собі виявилась не платформою серед лісу, а чималенькою станцією, дізнались, що електричка, в якій ми щойно сиділи, їде далі, до бажаного нами Маріїнська, де дороги сходяться і ніби як добре стопити на Красноярськ. Такий ось „серфінг” по Транссибу виходить. На радощах знову вантажимось в той же вагон й рушаєм далі. 

 

На станції "Тайга"

З цієї нагади продегустували місцевого пива і - язя, так - це не тільки інтернет-мем, а й цілком реальна та досить смачна риба. Запаси енергії поповнено - “телепортуємось” далі! Остання “телепортація” – найбільш сонна, “ до тями прийшли”  через декілька годин вже в Маріїнську. На годиннику – майже північ, в електричках впродовж дня  загалом провели 11 годин і подолали 400 км. 

Захід сонця з вікна електрички

В прогулянковому режимі починаємо ознайомлення з нічним містом.

Марії́нск — місто (з 1856) в Кемеровській області, населення — 41,5 тис. чол. Розташоване на лівому березі річки Кія (притока Чулиму, басейн Обі), в 178 км від Кемерово.

Вікі

Хоч прогулянка тривала не більше години, встигли помітити, що у місті багато старих кількаповерхових дерев’яних будинків, прикрашених красивою різьбою. Не дивно – наприкінці ХІХ ст.. місто було значним, за мірками того часу центром (тоді це було наше припущення, яке згодом підтвердилось). Здивувало, що на більшості охоронних табличок на пам’ятках архітектури красувались єврейські фамілії – це ж ніби далеченько від „смуги осілості”?. Ще запам’ятався вказівник „Москва-4000 км” і пам’ятник картоплі... На тлі цього повсюдно траплялась відпочиваюча під „шансон” молодь. На зачуханих диваків з великими торбами за спинами, які опівночі блукають їхнім містом, дивились здивовано, але без надмірного бажання знайомитись. Що і на краще. 

Дерев"яна архітектура Маріїнська

Взагалі, місто варте уваги – кажуть, у ньому цілих 18 музеїв. Опівночі, вони, ясне діло, не працюють. Ближче до другої ночі розклали намета на березі Кії під мостом, якраз поруч із необхідною нам трасою і завалились спати.  

Знайомство з Транссибірською магістраллю і „електричкінг”, наразі, закінчився – засинаємо уже в передчутті завтрашнього автостопу! А по мості через Кію одна за іншою обнадійливо проїжджають різноманітні вантажівки...

Продовження читати тут