Для початку підведемо підсумки. Маршрут мандрів в кінці кінців склався в такий ось ланцюжок: Київ – Стамбул – Чуйський тракт – Алтай (Південно-чуйський та Катунський хребти) – Сибір (Новосибірськ, Красноярськ, Іркутськ і т.д.) – Байкал – Монголія (Улан-Батор, Хархорін, Терейлж і ще скількись там страшних слів) – і назад тим самим шляхом. Усього: три країни, 12 гірських перевалів в гірській частині маршруту, 27 населених пунктів – в тій чи іншій мірі “освоєних” ногами. Загальна відстань пересувань приблизно рівна половині екватору: 10500 км. літаками, 3500 км. поїздами, 3000 км. автобусами, 600 км електричками, 1300 км. стопом, 300 км. пішки (далеко не у горизонтальній площині :-). І півтора місяці часу на все це.
Туристичний похід у гори Алтаю переріс у тривалу багатогранну мандрівку в глибини Азії. Не скажу впевнено, що ми таки знайшли кінець географії, але, безсумнівно, побували десь дуже неподалік від нього. І чого тільки за цей час не трапилось: перельоти та переїзди, переходи та переправи, підкорені перевали та пройдені хребти, неймовірні краєвиди та екстремальні ночівлі, вражаючі льодовики та лоскочучі нерви каменепади, надійні друзі та незвичні знайомства, народи та цивілізації, драйв автостопу і ритмічна впевненість залізниць, безмежність тайги та бездонність Байкалу, колорит Сходу та непередавана екзотичність Азії кочової – все це на тлі постійних пригод, комічних, та не дуже, ситуацій, відкриттів у собі та в навколишньому світі, переоцінки поглядів й усього іншого, що супроводжує самостійні подорожі світом.
За півтора місяця можна прожити ціле життя! Тому не зневажайте подорожі й завжди намагайтесь реалізувати свої мрії.
Тільки про дві речі ми будемо шкодувати на смертному одрі - що мало любили і мало подорожували. Марк Твен.
Звіти про першу частину подорожі знаходяться у моєму жж.
Як козаки кінець географії шукали.
Передмова: Чуйський тракт.
Південно-Чуйський хребет.
Дньовка в Джазаторі.
Катунський хребет.
